| Біографія |
| Твори |
 Вірші |
| Поеми |
| Драматичні твори |
| Інші твори |
| Переклади |
| Фольклорні записи |
| Листи |
| Фотогалерея |
| Статті |
Народні пісні,
записані з голосу Лесі Українки Климентом Квіткою
Сі пісні переймала Леся Українка найбільше від люду свого рідного і коханого волинського краю в дитячі літа і в ранній молодості. Деякі з них Леся знала від своєї матері. Олена Пчілка з любов’ю переносила в родинне життя кращі мелодії, які находила в народі.
Частина мелодій була списана мною з голосу Лесі 1899 і 1900 року в Гадячому і в Києві, а частина – 1907 і 1908 року в Балаклаві і Ялті. Деякі тексти записала Леся і її брат Михайло Косач коло 1890 року безпосередньо від волинських селянок і селян, але більшу часть Леся держала в пам’яті ввесь свій вік і продиктувала мені в кінці мая і початку червня 1913 року в Кутаїсі.
Зовсім малою, либонь, п’ятилітньою дитиною запам’ятала Леся деякі весняні танкові пісні, тут уміщені, і то був несвідомий початок її чинності. За складанням свого збірника застала її остання смертельна стадія її хвороби. Вона диктувала сі тексти ще кілька днів після того, як покинула від знесилення свою останню повість «Екбаль-ганем». Отож її життєва праця, почавши з народної пісні і відбігши потім дуже далеко, скінчилася народною піснею.
К. Квітка
Веснянки, весняні гри і танці
На Купала
Посію я рожу, поставлю сторожу
Ой хто в тому лісі стукає-гукає
Пісні жниварські
Ой заспіваймо, нехай вдома почують
Колядки
Ой в розі, в розі, на перевозі
Щедрівка
Різдвяна гра
На колодку
Весільні
Та рано-раненько, та рано-раненько
Гусла гудуть, гості ідуть, вибирайся
Сванечки, сванечки, наші голубочки
Ой літає чорна галочка по полю
Було літо, було літо та й стала зима
Ой на добраніч, дівчино, на добраніч
Ой сивая зозуленька всенькі сади облітала
Ой тихо, тихо Дунай водойку несе
На хрестини
Ой де ж бо ти, мати божа, ой де ж ти бувала
Кума кума, кума кума, кума кума частує
Пісні історичні, козацькі, рекрутські
Ой на морі на синьому два лебеді б’ються
Летить ворон з чужих сторон та й летячи кряче
Була Польща, була Польща, а тепер Росія
Посіяли, поорали – нікому збирати
Балади
Ой заїхав козак та й з Україноньки
Чи чули ви, люди, такої новини
Була вдова, була вдова на Подолі
Ой поїхав Іванюша на полюваннє
Ой чиє ж то поле, широкі загони?
Ой учора ізвечора, ще кури не піли
Ой росла я, росла, як у бору сосна
Ой у Луцьку, славнім місті, капелія грає
Ой там за гаєм, гаєм зелененьким
Ой у полі, полі коршомка стояла
Пісні ліричні і побутові
Під гай, мати, під гай, мати, під гай зелененький
Чи я вплила, чи я вбрела, чи такая доля
Їхав козак дорогою, зустрів дівку убогую
Ой Василю, Василино, любая дитино
Ой місяцю-місяченьку, не світи нікому
Ой давно я, давно в батенька була
Ой сосна, сосна тонка виросла, гей!
Калино-малино, чого в лузі стоїш
Світи, місяцю, з вечера цілу нічку
З-під темного гайка вилітає галка
Чи я не хороша, чи я не вродлива
Бувайте здорові, шляхи та дороги
Ой зійди, зійди, зіронько вечірняя
Ой горе, горе, а ще гірше буде
Вчора була суботойка, а ниньки неділя
Ой казали люди, що свекруха добра
Чорноморець, моя мати, чорноморець
Ой у нашій Колодяжні стала новина
Піють півні, піють другі, а я в коршмі п’ю
Ой коли б я знала, що буду вмирати
З’їздив я коника, з’їздив я другого
Пісні жартівні
Зажурився щиголь, мисляче думає
Старий оженився, взяв молоду жінку
Пісні до танцю
Зміст розділу повторює зміст укладеної Лесею Українкою збірки «Народні пісні до танцю». Відрізняється цей розділ лише порядком розміщення пісень. Ось як розмістив їх К.Квітка :
Ой летіла зозуленька, куючи, куючи
Коло гаю походжаю, в гаю не буваю
Ой рикнула коровиця турського заводу
Чи то, тату, тую брати, що воли-корови
Ой не ходи коло води, шудратий Мартине
Чиї пчоли по діброві, мої по цвіточку
Ой не ходи, козаченьку, до мене
Ой ти, тату, меї мами не займай
Ой ти мене, вражий сину, не займай
Ой іду, йду, йду (2)
Колискові
Дитячі пісні
На початку розділу є така примітка К. Квітки: «Мелодії № 213 – 220 були вже надруковані в збірничку «Дитячі гри, пісні й казки. Зібрала Л. Косач. Голос записав К. Квітка». Київ, 1903 р. Згадуючи про теє видання, дозволю собі на цім місці зазна’чити, що в його заголовку слова «з Ковельщини, Луччини та Звягельщини» були поставлені «Обществом исследователей Волыни» без відома Л. У. і мого. Леся таких термінів не вживала і не признавала. З названого дитячого збірничка передрукували пісні М. Лисенко (Зб. нар. пісень для учнів. К., 1908 р.) і С. Титаренко (Дитяча розвага. К., 1917 p.). Останній поробив деякі зміни в поясненнях гулянок».
«Савка»
Гра в «залізного ключа», або у «вовка»
Мелодії до казок
Мелодія до приповістки «Скрипка і бубон»
Далі у збірнику К. Квітки ідуть мелодії до казок під № 222 – 225, які вміщені у збірнику Лесі Українки «Дитячі гри, пісні й казки»
Примітки
Збірник «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядкував Климент Квітка». К., 1917, становить підсумкове видання пісень з голосу Лесі Українки, які записав Климент Квітка між 1899 і 1913 pp.
Збірник, виданий літографічним способом, уміщує 225 пісень, які поділені упорядником на 18 груп: веснянки, весняні гри і танки; на Купала; пісні жниварські; колядки; щедрівки; різдвяна гра; на колодку; весільні; на хрестини; пісні історичні, козацькі, рекрутські; балади; пісні ліричні і побутові; пісні жартовні; пісні до танцю; колискові; дитячі пісні; мелодії до казок.
Поділ збірника на дві частини, як це зазначено на шмуцтитулі цього видання, не був передбачений упорядником при здачі збірника в літографію і не відбився на систематизації матеріалу, а вийшов стихійно, в процесі літографування, після виготовлення аркушів, на яких містилось 122 пісні. Після перерви, y 1918 p., решта 103 пісні (№ 123 – 225) були видані як друга частина [ІМФЕ, ф. 14-2, од. зб. 195, арк. 31]. В коментарях до розділу «Записи Миколи Лисенка» вже відзначалось, що значна частина пісень, які Леся Українка проспівала колись М. Лисенкові, вона повторно проспівала К. Квітці, і той вмістив їх у цьому збірнику. Темпи при піснях, як відзначає сам К. Квітка, він ставив повільніші, ніж Лисенко. Звуковисотний рівень у піснях «Подолянка», «Женчик», «Заїньку» у Квітки той же, що і в Лисенка. З цього, однак, не випливає, що Леся Українка виконувала пісню в одній і тій же тональності. Як і в інших співаків, висотний рівень залежав від її самопочуття.
«Я взагалі не турбувався про точність, оскільки знав (Леся Українка сама про це засвідчувала), що селянки з Волині загалом співають на більш низькому звуковисотному рівні. За деякими даними, Лисенко при запису теж вибирав тональність на свій розсуд; до того ж при виданні шкільного збірника він міг викладати наспіви не в тих тональностях, в яких записував» [там же, арк. 23].
Майже до кожної пісні К. Квітка подав широкі паралелі з інших видань, а до окремих, наприклад, до балади про вдову та її женихів – рідних синів (див. стор 286 – 299 даного тому) цілу наукову розвідку.
Хоч К. Квітка з властивою йому вимогливістю відзначав недоліки збірки – лаконічність передмови, відсутність достатніх відомостей про ступінь придатності цього матеріалу для історико-теоретичних досліджень, праця мала величезне значення як для вивчення творчої спадщини поетеси і її фольклорних зацікавлень, так і для суто наукової і практичної мети. Багато пісень із збірки було використано композиторами.
Назви пропущених двох груп пісень перераховуються у примітках упорядників під тими ж номерами, що й у К. Квітки. Там же подаються і його примітки та паралелі до вказаних пісень, які він доповнив, готуючи їх перевидання.
Пісні під номерами 1, 11, 35, 128, 179, 181 разом з іншими вісьма Леся Українка використала як додаток до драми-феєрії «Лісова пісня» під заголовком «Народні волинські мелодії».
У кінці книги К. Квітка подав «Поправи», «Розклад мелодій по місцях» та «Додаткові показання паралелей». Всі ці нові відомості про місце запису окремих пісень враховано у нашому виданні відповідно до вказівок автора.