Вірші / збірка «Відгуки»

Завжди терновий вінець

буде кращим, ніж царська корона,

завжди величніша путь

на Голгофу, ніж хід тріумфальний;

так з передвіку було

і так воно буде довіку,

поки житимуть люди

і поки ростимуть терни.

Але стане вінцем

лиш тоді плетениця тернова,

коли вільна душею людина

по волі квітчається терном,

гордо й одважно скидаючи

з себе квітчасті покраси,

тямлячи вищу красу,

ніж ту, що кричить на майданах:

«Гей, люди добрі, ходіть,

я кождому в руки даюся!»

Путь на Голгофу велична

тоді, коли знає людина,

на що й куди вона йде,

не прагнучи інших тріумфів,

знаючи вищу величність,

ніж ту, що з престолу гукає:

«Я з ласки божої цар,

бо, гляньте, сиджу на престолі!»

Хто ж без одваги й без волі

дає себе тернові ранить, –

сили не маючи досить,

аби від тернів боронитись, –

боже, пожальсь тії крові,

що марну колючку напоїть,

ліпше б вона на обличчі

краскою втіхи заграла,

очі комусь звеселяючи

серед безжурного свята.

Крик Прометея лунає

безліч віків скрізь по світі,

він заглушає собою

потужні громи олімпійські.

Тисячі тронів упало

і людських, і божих,

але Титанова круча стоїть,

наче вічна твердиня духа

того, що, немов ураган,

без упину іскорку,

вхоплену з неба,

в могутній вогонь роздимає.

Краще бринять від того

урагану пошарпані струни,

ніж у майстерних руках

срібнострунні злотистії арфи,

зграйно й добірно настроєні

до дифірамбів облесних.

Так було завжди

і так воно буде довіку,

поки житимуть люди

і поки бринітимуть струни.

Тільки ж той крик Прометея

на струнах удати здолають

руки того, хто у серці

іскру небесну ховає,

рід свій веде з Прометея

і предківський спадок шанує,

тямлячи іншу красу,

ніж ту, що на ярмарку завжди

руки до бубна призводить,

а ноги до скоків безладних.

Той Прометея нащадок,

дотепний до струн найдорожчих,

руки до крові скалічить

об струни незграйні волові,

серця риданням домовить

тих струн недомовлені жалі, –

знаючи добре ціну і музиці,

й музикам, і струнам,

щирого злота пісень

не продасть за злотистую арфу.

[30.11.1900]

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 388.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, стор. 20.

Автограф – ІЛІШ, ф. 2, № 649.

У збірці «Відгуки» надруковано лише першу частину поезії з датою 30.11.1900 р.

Датується за першодруком.

Подається за автографом.