Листи Лесі Українки

До О. П. Косач (матері)

Люба мамочко!

Одержала я твої листи вчора і свою бумагу; дуже тобі вдячна і за те, й за друге. Твій лист мене дуже звеселив, бо з нього видно, що негри все так само пробувають «в блаженном состоянии первых человеков». Бажаю тобі, щоб ти скоріше виспалась і «прожилася» після одесько-лимано-козятинських переїздів, то тоді вже зовсім все буде гаразд.

Я тут живу благополучно: ніхто мені нічого не вкрав, ніхто мене не зарізав, я не простудилась і грекоси мене не обижають. Хату завжди замикаю, і замок приходиться добре. Найбільш мені приятно, що в моїй хаті не гаряче (або принаймні не дуже гаряче), бо всі, кого не спитаю, просто погибають від жари по своїх домівках. Як я рада, що я не в центр[альному] зданії!.. Тут спекота страшенна, по 30° буває в 7 г. вечора! Дощ ні разу не йшов з того часу, як я тут. По вечорам, після страшно гарячих днів, на небі спалахують зірниці, немов тії блискавки; вчора я годин зо дві стояла і дивилась на їх. Вдень тут курява страшенна, і земля, розпікаючись на сонці, дуже білою видається, од цього всього мені стали трохи боліть очі, неприятно це, але що ж робить, на те ж і тут сиджу, щоб було гаряче. Однак вчора доктор, як я була у нього, сказав, що для мене «усиленной жары и потения отнюдь не требуется». Нічого нового він мені не сказав: ванни ті ж самі, температури тієї ж самої, ходить на їх коли вгодно, хоч рано, хоч пізно, все одно, бо завжди натовп великий і завжди приходиться довго ждать, коли не прийди, – я вже в різні часи пробувала.

З ваннів у парк рідко ходжу – не хочеться пектись кілька лишніх кроків, та й боюся я над усе тією дорогою ходить, бо побачила там раз гадюку, чорну, велику, і от тепер «ой, боюся!». Дехто з дачників каже, що на тих дачах, що на гopi, теж єсть гадюки, та тут, на сій дачі, теж одну недавно забили; отож я тепер уже й у тій альтаночці, на тому полукруглому поетичному камені, опасаюсь розсідатись, щоб часом Олегова доля не спостигла. (Нехай Кох пригадує картинку з Олегом в «Русских людях»). Дуже стережусь я тепер цеї погані, цур їй! Нехай там і Кох стережеться і не дуже-то ноги росою вмиває.

Ой, здичів, здичів наш Миколочка! А мені вже дуже скучно за своїми дикими неграми – нема тут таких, [...] хоч і багато тут єсть їх різних пород, подоб і націй. Та й взагалі набридло вже мені жити тут самій, і я дуже рада, що пані Приходько швидко приїде. Завтра раненько розпитаюсь гаразд про ліжко для неї і напишу тут-таки про се, а то сьогодні якось не могла грекоса вловить, тепер же вже пізно.

Листи я завжди увечері пишу, бо вдень трудно зібратись, якось не йде. Уліти теж на вечір одкладаються. Улітична звістка (про чернігівський збірник) мене дуже врадувала, я не сподівалась собі такої честі від кна-кон, конечне перепишу їм «Самсона». («Співець» уже в плеядному збірнику), ачей же, до сих кна-кон він доїде як слід, не знаю тільки, як сподобається їм ся тема («to taka stara rzecz»!... ). Про улітячу справу напишу докладніш в іншому листі.

Завтра приїде Гретхен, і я її розпитаю про все як слід! Чи приїхав папа? Цілую його. Лиман йому кланяється. Бувай здорова, мамочко! Бувайте здорові, негрики ! Не дичійте дуже. «Тепер» я сподіваюсь бачити кна-кну і Пуца у себе непремінно!

Ваша Леся

NB. (Для пані Приходькової). Тепер тут ванна грязева стоїть 1 р. 50 к. Нехай дядина грошей набира!.. Кроваті у грекоса нема. Тут можна взять напрокат, але погану, з якоїсь санітарної станції, попросту з больниці. Непевна річ! Узнаю, почім вони в Одесі, і напишу.

Не забудься, мамочко, прислать мені «Прометея». Все, що ти писала в листі, конечне, зроблю, та по більшій часті воно вже й зроблене. Чи одержуєш мої листи? Як наші обходили Купала?

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 29 – 30.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 13 – 14.

Подається за автографом (ф. 2, № 129).

Рік встановлено за змістом листа.

Негри – так жартівливо прозвала Леся Українка своїх молодших сестер і брата Миколу.

І грекоси мене не обижають – тобто родина греків Діалегмено, у якої Леся Українка наймала помешкання під час лікування на Хаджибейському лимані в Одесі.

Пані Приходько – Броніслава Іванівна Тесленко-Приходько, родичка Лесиної тітки Олени Антонівни Тесленко-Приходько (Косач).

Уліти – літературні задуми, твори, що зріють і пишуться дуже поволі, жартівливе назвисько від російського прислів’я: «Улита едет, когда-то будет».

Від кна-кон – У ранньому дитинстві брат Лесі Українки Микола називав усе тонке і довге, в тому числі брата Михайла, котрий був високий і тонкий, «Кна-кна». Леся Українка жартома називала так усіх хлопців, найчастіше студентів.

В плеядному збірнику – йдеться про альманах, який готувала «Плеяда» – літературний гурток, діяв у Києві в 1888 – 1893 рр.

Про улітячу сираву – Тобто про літературні справи.

Гретхен – так називала Леся Українка Маргариту Михайлівну Комарову-Сидоренко (1870 – 1929).

Сподіваюсь бачити ква-кну і Пуца – Тобто брата Михайла і сестру Ольгу.

«Прометей» – очевидно, твір Джорджа Байрона (переклад Евріпідового «Прометея»).

Попередній лист      Всі листи      Наступний лист