Вірші / поза збірками

Питання

Що ти говориш, любко моя мила?

Се наче грім з ясного неба впав!

Чи я тебе не щиро покохав?

Ні! Певне, ти мене ніколи не любила!

Журливо ти хитаєш головою

І кажеш: «В нас дороги розійшлись».

О ні, я вірю – зійдуться колись,

З'єднаємось навіки ми з тобою.

Я поборю найтяжчі перешкоди,

Я маю силу, я мов дуб міцний,

Я дам тобі притулок затишний,

Обороню від лютої негоди.

Мовчиш, мій друже ясний, і зітхаєш…

Твоя душа за мною не жалкує,

А тільки серце вражене сумує,

І жаль тобі, що ти мене кохаєш.

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 228.

Вперше надруковано у журн. «Життя й революція», 1928, № 2, стор. 154.

Автограф – ІЛІШ, ф. 2, № 11, стор. 74 – 75.

Датується орієнтовно 1893 – 1894 рр. на підставі автографа.

Подається за автографом.

Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання