Вірші / поза збірками

На пам'ять 31 іюля 1895 року

Тепер прощай! Хто знає, чи надовго.

Миг може, хутко будем походжати

По горах київських та по гаях волинських,

А може, поки зійдемося знову,

Води багато утече з річок

І сліз з людських очей. Хто теє знає?

Колись я думала для тебе на прощання

Увити гарне рондо чи сонет

І рифмами уквітчати навколо,

Немов гільце весільне, – та шкода!

Тепер посох садочок мого серця,

Не знаю, чи коли й одмолодіе.

Торік бувало тут, над сим потоком,

Звивала я тобі вінки барвисті,

Тоді ж у мене і квітчасті вірші,

Жартуючи, лилися з-під пера, –

Але тепер нема квіток для мене

Ні в полі, ні в діброві, ні в душі.

Колись я мала той дівочий звичай,

Як покидала край який надовго,

Збирати квітки з наймиліших міст

І брати їх на пам'ятку з собою,

Тепер взяла я грудочку землі,

Колись її положать надо мною…

Сестрице люба, я тобі бажаю

Ясного щастя (коли се не мрія!),

Щоб «радою» і радістю ти стала

Усім, кого ти любиш. Я бажаю,

Щоб сеє перше і безмірне горе

Було остатнім у твоїм житті.

Коли ж яка смутна година прийде

І сльози самохіть поллються із очей,

Тоді поглянь, кохана, на схід сонця

(В ту сторону, де наша Україна)

І пригадай, що десь є хата й серце,

Тобі одкриті завжди. Може, думка

На схід полине, а печаль на захід.

Для мене, сестро, щастя не бажай

(Ми з ним чогось не можемо ужитись!),

Ти побажай мені одваги й сили більше

Сповняти той великий заповіт,

Що я несу з собою на Вкраїну…

Хай спогад мій між вами буде краще,

Ніж я сама була, – адже здалека

Тумани навіть золотом сіяють, –

Тож «споминайте добрими словами»!

Для мене спогад про те щастя й горе,

Що всі ми вкупі тут переживали,

Тим буде, чим молитва для набожних.

А вас усіх… ні, годі вже! Прощай!

[1895]

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 235 – 236.

Вперше надруковано в журн. «Нові шляхи», 1930, № 5, с. 48 – 50.

Автографи – ІЛІШ, ф. 101, № 338, із заголовком «Раді на незабудь», та ІЛІШ, ф. 2, № 682, із заголовком «На пам'ять 31 іюля 1895 року».

Датується за автографом.

Подається за автографом – ІЛІШ, ф. 2, № 682.

Сестрице люба… – поезія присвячена Аріадні Михайлівні Драгомановій, дочці М. П. Драгоманова, двоюрідній сестрі Лесі Українки.

…сеє перше і безмірне горе… – смерть М. П. Драгоманова 20.06.1895 р.

Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання