Вірші / поза збірками

Хвиля

Хвиля йде,

вал гуде –

білий, смілий, срібний, дрібний,

нападе

на сухеє баговиння,

на розсипане каміння,

білим пломенем метнеться,

стрепенеться,

скине з себе все, що ясне,

й гасне…

Хвиля смутна,

каламутна,

вже не ясна, вже не біла,

відпливає посумніла,

мов до гробу.

Із плачем до себе горне

баговиння тьмяне, чорне,

мов жалобу.

І зітхає,

і втихає,

рине в море величезне

й чезне…

Чи вона

йде до дна?

Може, буде там покірно,

мов рабиня, тихо, вірно,

колихать малі молюски,

гаптувать прозорі луски,

на коралі класти карби,

вартувати морю скарби,

і слугою

під вагою

там вона довіку стане

й не повстане?

Чи полине

межи сестри, межи милі,

вільні хвилі,

розтечеться, розпливеться,

знову сили набереться,

потім зрине

і гучна,

і бучна,

переможно валом сплесне

і воскресне?

[Євпаторія, 8.07.1908]

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 356 – 357.

Вперше надруковано в ЛНВ, 1912, т. 57, № 1, стор. 4.

Автограф – ІЛІШ, ф. 2, № 719.

Датується за автографом.

Подається за першодруком.

Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання