Вірші / збірка «Думи і мрії»

З пропащих років

1

Я знаю, так, се хворії примари, –

Не час мені вмирати, не пора.

Та налягли на серце чорні хмари

Лихого пречуття, душа моя вмира!

Вдяглися мрії у смуткові шати

І понесли мене в дивний, мовчазний край,

І там прийняв мене в зеленії палати

Плакучих верб і кипарисів гай.

Серпанком чорним жалібниці-мрії

Мені покрили, очі, змеркнув світ,

1 залунали скарги жалібнії

Моїх покинутих пісень-еиріт.

Пісні вернулись плакать на могилі

Палкого серця, що носило їх,

Вони були між людьми гості милі,

Та не прийняв ніхто їх за своїх.

28.12.1896

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 151.

Вперше як цикл з двох віршів надруковано у збірці «Думи і мрії».

Автографи – ІЛІШ, ф. 2, № 655 (чорновий), та № 654 (чистовий).

Датується за чистовим автографом: «Я знаю, так, се хворії примари…» – 28.12.1896 р., «Обгорта мене туга, болить голова…» – 19.01.1897 р.

Подається за збіркою «Думи і мрії», стор. 90 – 92.

Ширша, недрукована за життя Лесі Українки версія вірша – в окремому документі.

Думи і мрії

Перший вірш | Попередній вірш | Зміст | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання