Листи Лесі Українки

До М. П. Косача

Любий Миша!

Одержала я твій лист і найсердечніше дякую за нього. Взагалі я помітила, що ти, перейшовши на другий курс, почав далеко щедріше розсилати листи, ніж було перше; за се, звісно, тебе варто по головці погладить.

Смутна новина мене дуже-дуже засмутила. Перше я мало не заплакала, потім розізлилась чогось страшенно, а потім на мене надав якийсь дух упорства, і я наважила сьогодні писать, як могтиму, цілий день, і взагалі робитиму вдвоє тепер! Еге, так як одійшла злість трохи, я прийнялась за Маргариту (приймалась я за неї вже не раз), отже, і цей раз нічого не вийшло. Який легіон демонів упертості сидить в сій дівчині! Нічого, певне, вже з нею не поробиш. До Мані ще напишу, з тею, може, діло краще зладиться. Маня хутко переїжджає з батьком в Луцьк, так що я сподіваюся з нею незабаром побачитись. Я сама про писання для народу дуже і дуже подумувала, хоч з мене толку, може, й небагато, бо я щось не можу збитись з белетристичного шляху, а не знаю, чи белетристичні праці будуть куди-небудь судні.

Ще далеко раніш твого листа, ще в Кол[одяжному], я почала писати казку для дітей, зветься «Чотири казки зеленого шуму». Казку сю я хотіла послать в Галичину в дитячий журнал, якщо вдасться мені добре ця проба, то писатиму більш, якщо ні, то, значить, «кебети не маю!»... Кінчить сії казки я за різними справами не мала часу, але, певне, хутко скінчу. Можу сказати сміло, без всяких виговорок і відговорок, що все, що тільки залежить чи буде залежати від мене, я все зроблю для нашої справи, хоч би се було для мене і трудно і тяжко. За других не можу поручитись. Одеситів проситиму для чернігівців і для вас, може, що-небудь дадуть. Познайомилась я тут недавно з двома студентами-українцями, здається, люди путні, може, од їх або через їх що дістану; маю на се велику надію. Будь певний: що можна, все буде зроблене. Можна, однак, сказать про одеситів, як і про киян, що тут, як і там, лінтяйства не мало.

Скажи п. Максимові, якщо йому цікаві трохи мої слова, що я ніколи не сподівалась, щоб він так лепсько дбав про наше спільне завдання; таж таки часу немало було – ціле літо і осінь, – щоб перекласти тую решту віршів. Я тепер переклала вже першу главу «Bergidyll’ії», хутко перекладу цілу, і, значить, все, що я на себе взяла, я зробила.

Правда, я людина без діла – «праздношатающаяся», але зате у мене єсть такі перешкоди, яких ви не маєте, і, дай боже, щоб ніколи не мали... От перша перешкода – «moje miłe zdrowie i powodzenie». Сюди в Одесу я приїхала на лихо, бо не тільки масаж не поміг, але, здається, пропало й те, що я загорювала собі лиманом, Косівщиною, пов’язками і всім лихом і бідою. Я недавно встала з ліжка, а то днів 5 лежала. Тепер мені ліпше, і я знов можу ходити сама з палкою, а то вже було так, що мене водили, мало не носили. Після тижня масажної курації нога моя розтроюдилась так, що й ступить було годі. Тоді я покинула його. Першу ніч я провела тоді, як тінь в Дантовому пеклі, – з плачем і скрежетом зубовним. На другу ніч затялась, не плакала і цілу ніч писала в ліжку, почала невеличку поему і, здається, по їй не видко, як мені приходилось тісно при писанні. Через два дні приїхала Маргарита і забрала мене до себе. За се я їй дуже вдячна, бо моя німка така підла, що цур їй. Однак ти не думай, що діло стоїть так дуже погано. Я тепер не лежу, можу знов ходить, хоч не так, як перше, але все ж нічого собі, сподіваюсь, що могтиму виїхать на сім тижні.

Я дуже хочу заїхати до тебе днів на два чи три, але не знаю ще, як буде: писала про се мамі і жду відповіді. Але я таки сподіваюсь ще бути у тебе і «обо всем переговорить», як говорить тьотя Саша. Маю деякі цікавості для тебе. Дав би то бог, щоб я вам від одеситів що-небудь вимантачила. «Дай боже нашому теляті вовка піймати!» Тільки що мені прийшла в голову одна дуже чудна ідея, але писать про неї не буду, побачу перше, що з неї вийде. Бувай здоров, а може, й до побачення. Цілую тебе щиро і бажаю тобі вдачі на кожній дорозі. Славно ти зробив, що переклав «Ночью», за се хвалю. Не лінуйся, мій брате, хоч ти, а то вже хто його зна, що й буде. Бувай здоров!

Твоя безталанна сестра Леся

P. S. От що: на нашій групі ти вийшов найкраще; приїхавши, виб’ю тебе, щоб не капризував і не перебирав портретами. Слово «маятник», я думаю, можна так залишить, бо корінь сього слова український. Маятник по-болгарськи маxалце, по-сербськи – шеталиця, по-чеськи – kywadlo, по-польськи – wahadło, по-галицьки – пендель, кивало. Вибирай, що хочеш, або зостав так. Голімського я і в вічі не бачила. Кірії теж. Шура мені не писала. Маниного сталого адресу поки ще нема.

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 35 – 37.

Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1938, № 2-3, с. 123 – 125.

Подається за автографом (ф. 2, № 75).

Датується за змістом листа на підставі згадки про навчання М.Косача на другому курсі та на підставі листа Олени Пчілки до М. Косача від 3 жовтня 1889 р. (ф. 28, № 415).

Смутна новина – очевидно, звістка про заборону цензурою збірника, підготовленого до друку «Плеядою».

до Мані ще напишу – Мова йде про Марію Михайлівну Биковську-Беляєву, подругу Лесі Українки з дитячих років.

скажи п.Mаксимові – Максимові Антоновичу Славинському (1868-1945).

Bergidylle - поезія Г.Гейне «Гірська ідилія» із «Книги пісень».

Косівщина - село, тепер Сумського району Сумської області.

Тьотя Саша – Олександра Антонівна Косач (1847 – ?), по одруженні – Шимановська, сестра П. А. Косача, тітка Лесі Українки.

від одеситів що-небудь вимантачила – Тобто взяла в одеських учасників «Плеяди» художні твори для збірника.

«Ночью» – оповідання В. Г. Короленка.

На нашій групі – Йдеться, очевидно, пpo групове фото 1889 p., на якому M. П. Косач читає книжку. Леся Українка плете вінок, а М. М. Комарова гаптує. Фото зберігається в музеї Лесі Українки в Києві.

«Маятник» можна так залишить – М. Косач запитував Лесю Українку, як перекласти слово «маятник» у реченні а оповідання В. Г. Короленка «Ночью»: «На стене стучал маятник».

Голімський Неон – тоді студент природничого відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету в Одесі. Докладніших відомостей немає.

Кірія – панна (по-грецьки). Так Леся Українка називає дочку власника дачі на Хаджибейському лимані, в якого жила влітку 1889 р. Дівчину звали Вікторія.

Попередній лист      Всі листи      Наступний лист