|
|||||||||||||||||||
|
Переклади Генріх Гейне. З «Книги пісень» З подорожі до Гарца Фраки, шовкові панчішки, Рукавці блищать гарненько, Гречні речі, залицяння, – Ох, коли б їм ще серденько! Серце чулеє у грудях, В серці щирі почування… Мене мучать їхні речі Про нещиреє кохання. Я піду собі у гори, Там стоять хатки тихенькі, Вільно дихають там груди, Віють вітри там буйненькі. Я піду собі у гори, Темні сосни там стрункії, Спів пташиний, шум струмочків, Хмари гордії прудкії. Прощавайте, ясні зали, Ви, панове й пані ясні! Сміючись, на вас я гляну, Як зійду на гори красні! Давні сни мої, повстаньте! Серця брамо, відчинись! – Красні співи, сльози туги Дивно з серця полились. Я піду між ті ялини, Де джерело виграва, Де олені горді ходять, Де мій любий дрізд співа. Я зійду на тії гори, На ті бескиди стрімкі, Де на замку на руїнах Грають промені палкі. Там я сяду собі тихо І згадаю ті часи, – Давніх лицарів хороших, Час минулої краси! Он майдан поріс травою, Гордий лицар там стояв; Він, найдужчих подолавши, Надгороду з бою взяв. Плющ повивсь по тім балконі, Де вродливиця була, Що й такого переможця Поглядом перемогла. Переможця і вродливу Поборола смерть бліда, – Той сухий з косою лицар Всіх додолу поклада! Так! пастух у полі – владар, Трон йому – гора крута, Сонечко над головою – То корона золота. У ногах у нього вівці, Мов підлесники двірські, Двораки його – телята, Гордовиті всі такі. Козенята – то актори, А пташки та корови, З сопілками та з дзвінками, – То музики дворові. Все бринить, співа так любо І так любо гомонить Джерело та бір сосновий, – Що король здрімавсь на мить. А тим часом мусить править Вірний пес, міністр його, Люто бреше він, луна йде Геть від галасу того. Сонний владар промовляє: «Влада ся така тяжка! Я волів би дома бути, – Королева там чека! Там я голову владарну Їй на ручки покладу, В королеви ясних очах Царство все моє знайду!» Сонце ледве променіє, І на сході вже світає, А верхів'я гір, як в морі, У тумані потопає. Якби мав я скороходи, Я б помчав, як вітер, прудко Через дальнії верхів'я До хатинки любки хутко. Одхилив би я запони Біля ліжечка дівчини, Стиха чоло цілував би І ті устонька-рубіни. І промовив би ще тихше На лілейне ушко любці: «Мила, вір в кохання наше, Вір, що завжди будем вкупці!» Зовуся я Ільза-принцеса, Зовуть Ільзенштейном мій дім; Хто щастя захоче дізнати, – До мене в мій замок ходім! Голівоньку там тобі змиє Джерело ясної води, Там всі свої жалі забудеш, – Мій смутний молодче, ходи! Впадеш там в кохані обійми На білії груди мені, І мріями будеш літати У давні часи чарівні. Я так тебе пестити буду, Тебе покохаю сама, Як владаря Генріха свого, – Вже ж Генріха мого нема. Хай мертві лежать в домовині, – Живим треба в світі пожить; А я ж бо вродлива, мов квітка, І серце веселе тремтить. Ходи лиш до мене до замку, З кришталю мій замок ясний, Там лицарі, й панни, і джури Заводять таночок дивний. Шумлять там шовкові убрання, Залізні остроги дзвенять, Там карлики грають у сурми, Там бубни й сопілки бринять. Як Генріха, владаря свого, Отак я і твоє обійму; Як сурма, було, загукає, Затулюю вуха йому!.. 1 На горі стоїть хатина, Там живе гірняк старий; Там шумить ялина віттям, Світить місяць золотий. Крісло єсть у тій хатині, Все в мережанні дивнім, Хто сидить там, той щасливий, Я – щасливцем був таким! На ослінчику дівчатко, Я держу її ручки; Оченята – сині зорі, Квіт рожевий – устоньки. І в тих любих синіх зорях Бачу я небесний світ, І кладе лілейний пальчик, Хитра, на рожевий квіт. Ні! нас мати не побачить, – Пильно так вона пряде; Батько гра собі на цитрі Й пісню давнюю веде. І дівчатко шепче тихо, Тихо, ледве чуть мені, Все розказує про справи Ваговиті, таємні: «А тепер бабуся вмерли, І не ходимо ми вже На стрілецький двір у Гослар, Ой там надто хороше! Живемо ми тут самотні На холодному шпилі. А зимою сніг засипле, То й зовсім ми як в труні. Я ж дівчина полохлива, Мов дитина, боязка, Я боюсь гірського духа, Що вночі людей ляка…» Раптом любка мила вмовкла, Як сказала ті слова, І від страху оченята Рученьками закрива. Гомонить гучніш ялина, Веретенечко шумить. І дзвенить до того цитра, Пісня давняя бринить: «Сила зла, дитино люба, Не страшна зовсім тобі! День і ніч ти маєш, любко, Янголяток при собі!..» 2 У вікно рука зелена Від ялини стукотить. Місяць, той підслухач тихий, Шибки світлом золотить. Батько, мати вже поснули, Вже не чути їх обох; Але ми собі кохано Розмовляємо удвох: «Щоб то ти молився часто, Не йму віри я тобі, Ти порушуєш устами, – Та не молишся тоді. Той холодний рух, недобрий, Завжди він страшний мені. Але страх той розганяють Погляди твої ясні. Чи ти маєш віру праву? Маєш ти закон твердий? Віриш ти, що є небесний Бог отець, син, дух святий?» «Ох, дитино, як малим я Ще на лоні неньки був, Вірив я, що бог отець є, Силу й добрість бога чув ! Знав, що бог хорошу землю Й гарний люд на ній створив, Сонцю, місяцеві й зорям Путь одвічну призначив. Як підріс я, любко мила, Більше розуму вже мав, Зрозумів тоді я більше, В бога сина вірить став. В сина любого, що любо Нам провадив про любов, І за теє, як звичайно, На хресті пролив він кров, А тепер дійшов до літ я, І читав, і мандрував, Я в святого духа віру Щирим серденьком прийняв. Дух святий із давніх-давен Та й тепер вчння дива, Він ярмо неволі й замки Злих тиранів розбива; Давні смертні рани гоїть, Відновля людські права, Поміж людом чесним, добрим, – Рівність, воля настава. Дух святий жене темноту І химери чорні пріч, Що псують кохання й втіху, Дражнять нас і день і ніч. Збройних лицарів багато Дух святий собі обрав, Щоб його чинили волю, Душу їм одважну дав; Дорогі мечі в них сяють, Корогви святі у них! Ти б хотіла, любко, бачить Гордих лицарів таких? Ну, поглянь на мене, любко, Сміло глянь і поцілуй, Бо святого духа лицар, Сам такий я, – не здивуй!» 3 За ялину зелененьку Тихо місяць заховавсь, А в кімнаті огник блимав, Ледве-ледве прокидавсь. Та в моїх блакитних зорях Ясне проміння сія, Рожі-устонька палають, Люба дівчина мовля: «Люд маленький, гурт дідочків Наше сало й хліб займа, Покладем надвечір в бодню, А на ранок вже й нема. Ті дідки щораз приходять З молока сметанку пить, Не накриють потім глеків, – Кицька решту докінчить. Отже, кицька наша – відьма, – В горобину ніч тіка На закляту скелю, – башта Там стоїть, стара така. Замок був там; зброї поблиск, Сміх і співи там гули, Пані, лицарі та джури В коло з світочами йшли, Закляла людей і замок Чарівниця зла колись; Тільки звалища зостались І сичі там завелись. Та казали так бабуся: «Як на певнім місці стать, В певний час вночі на скелі Певне слово проказать, – Знову ясним замком стануть Всі руїни ті сумні, Пані, лицарі і джури Поведуть танки дивні; Хто ж те слово скаже, – того Замок буде й люди всі, Сурми й бубни честь заграють Молодій його красі». Так цвіли картини-мрії На тих рожах-устоньках, І блакитнеє проміння Грало в синіх зіроньках. Почала мені на пальці Мила злотий кучер вить, Пестить, грається, цілує, Усміхнулася й мовчить. Речі всі в хатині тихій Щиро дивляться на нас, – І, здалось мені, що бачив Шафу й стіл я вже не раз. Б'є дзигар поважно й мило, Цитра, – чується мені, – Почина сама бриніти, І сиджу я, мов у сні. От тепера час той певний, В місці певнім я сиджу – І, здається, я от зараз Певне слово те скажу. Чи ти бачиш, любко мила, Північ міниться й тремтить! Давня скеля пробудилась, Став з ялиною шумить. Духів спів і бренькіт цитри Із розскелини луна, Раптом гай квіток з'явився, Наче ярая весна. Квіти сміливі, непевні, Листя дивне і буйне, Пахнуть, красні-ясні, в'ються, Їх жага додолу гне. Рожі, наче дикий пломінь, Раптом блиснули в гаю, І знялись лілеї к небу, Мов колони з кришталю. Зорі, мов великі сонця, Погляд любий, палкий шлють, В келих лілії великий Променисті хвилі ллють. Але ми з тобою, любко, Теж змінилися в сей час: Злото, шовк, походні ясні Сяють скрізь навколо нас; Ти принцесою зробилась, Замість хати замок став, Пані, лицарі і джури, Танці… гомін залунав. І те все моє: той замок, Ти і люди тії всі, Бубни й сурми честь гукають Молодій моїй красі! Примітки Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 173 – 182. Переклади з Г.Гейне Перший | Попередній | Перелік | Наступний | Останній Всі переклади Перший | Попередній | Перелік | Наступний | Останній Всі твори Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір Всі писання Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання |