на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Фольклорні записи Лесі Українки

Дитячі гри, пісні й казки

15. Казка про дивну сопілку

Був собі чоловік та жінка, а в них два сини, і мали вони такий садок, що як уродить рясно та продадуть садовину, то цілий рік з того самого аж до нового годуються. Аж то унадився у той садок веприк з лісу, риє та й риє щоночі, а вдосвіта втікає, і ніяк його достерегти не можна. Щонайліпше дерево підрив, та й став садок підсихати. От батько й каже до синів:

– Достережіть мені, що воно садка псує, а котрий з вас допантрує садка, тому й садок буде по моїй смерті.

Пішли хлопці вночі на варту, позасідали в садку та й ждуть. То старший посидів, посидів та й заснув, а менший нарубав терну та й обложився геть навколо: отож як почне його сон змагати, то він кивнеться, вколеться на шпичку тернову та й прокинеться; так цілу ніч не заснув на чатах. Аж то перед світом чує, щось хропе та ломиться в садок. Дивиться хлопець, а то веприк з лісу – полум’ям дише, ‘клами землю пише, копитами загрібає, хвостом слід замітає. Стрілив хлопець та й забив веприка враз. Тільки менший брат стрілив, то старший прокинувся, бачить – веприк вже забитий; так йому заздрісно стало, що вже тепер батько на меншого садок запише, – узяв та й забив брата з своєї стрільби, поховав його в полі при дорозі, а сам поніс веприка додому.

– А де ж брат? – питає батько.

– Брата, – каже син, – оцей веприк розірвав, то я веприка застрілив, а братового тіла не знайшов.

Заплакали старі, батько в плач, мати в голос. Став їх старший син потішати та так придобрився, що батько йому ще за життя і хату, й обійстя віддав, аби він їх, старих, при собі до смерті тримав.

А над забитим братом в полі при дорозі виросла калина, та така хороша, аж гочі бере, літо й зиму на ній і лист, і цвіт, і ягідки, все разом.

Їдуть якось тим шляхом чумаки та дивуються:

– Що то воно за калина така дивна?

А їден вирізав гілку, зробив сопілку, сів собі на воза, їде та й грає, а сопілка йому людським голосом співає, словами промовляє:

Помалу-малу, чумаче, грай,

не врази ж мого серденька вкрай!

Брат мене вбив, в землю зарив

за того веприка, що в саду рив.

Злякався чумак, хотів ту сопілку викинути, а товариші кажуть:

– Не кидай, треба людей попитати, може, хто скаже, проти чого воно.

Доїхали до села, до крайньої хати, поспросились на ніч, там їх прийняли, ще й вечеряти запросили. Сидять вони, вечеряють та про те диво розказують, що яка то дивна у них сопілка з теї калини, що росте при дорозі:

– Ось нате, господарю, хоч самі заграйте.

Узяв старий господар сопілку, заграв, а вона до нього людським голосом співає, словами промовляє:

Помалу-малу, батеньку, грай,

не врази ж мого серденька вкрай!

Брат мене вбив, в землю зарив

за того веприка, що в саду рив.

– Що воно таке? – каже господар. – Ану-но ще ти, стара, заграй!

Узяла стара господиня сопілку, а вона й до неї:

Помалу-малу, матінко, грай,

не врази ж мого серденька вкрай!

Брат мене вбив, в землю зарив

за того веприка, що в саду рив.

Тоді старий до сина:

– Тепер ти грай.

Той не хоче:

– Чи я малий у дудочку грати?

Та батько таки примусив. Тільки то молодий господар сопілку до губи притулив, а вона як заквилить:

Помалу-малу, братику, грай,

не врази ж мого серденька вкрай!

Ти ж мене вбив, в землю зарив

за того веприка, що в саду рив.

Тут батько до сина:

– Признавайся, що ти брата вбив!

Той і признався, бо вже не було куди. Прогнав його батько геть з очей, а сам зостався з старою сиротами віку доживати.

А калина та, мабуть, і досі цвіте...
 

Варіанти:

1) Манжура И.И. Сказки, пословицы и т. п. – Сборник Харьковского историко-филологического общества, т. 2, вып. 2, с. 58.

2) Кулиш, с. 20.

Одміна мелодії : Рубец216, № 208.

Близький до нашого варіант мелодії взяв за тему М. В. Лисенко до своєї сюїти (Suite en G sur les Thèmes de l’Ukraine, № 2, Couranta, ap. 2).

Місце запису : Звягель


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 119 – 121.

Примітка К. Квітки (Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К. : 1918 р., ч. 2, с. 223) : «Близькі варіанти мелодії: 1) записаний Опанасом Марковичем в артиклі Серова «Музыка южнор. песен» («Основа», 1861, p., № 4, 100 – 101, передрукований у Рубец100, № 58, і Рубец216, № 218) і 2) взятий Лисенком за тему куранти в Suite en 9 sur les thèmes de l’Ukraine. Інша мелодія: Kolberg. Chelm, t. 2, s. 98 – 101. Варіанти казки без нот: Кулиш, т. 2, с. 20; Манжура в Сб. харьк. ист.-фил. общ., II, 2, с. 58».


Фольклорні записи

Перший | Попередній | Перелік | Наступний | Останній