Фольклорні записи Лесі Українки

Дитячі гри, пісні й казки

15. Казка про дивну сопілку

Був собі чоловік та жінка, а в них два сини, і мали вони такий садок, що як уродить рясно та продадуть садовину, то цілий рік з того самого аж до нового годуються. Аж то унадився у той садок веприк з лісу, риє та й риє щоночі, а вдосвіта втікає, і ніяк його достерегти не можна. Щонайліпше дерево підрив, та й став садок підсихати. От батько й каже до синів:

– Достережіть мені, що воно садка псує, а котрий з вас допантрує садка, тому й садок буде по моїй смерті.

Пішли хлопці вночі на варту, позасідали в садку та й ждуть. То старший посидів, посидів та й заснув, а менший нарубав терну та й обложився геть навколо: отож як почне його сон змагати, то він кивнеться, вколеться на шпичку тернову та й прокинеться; так цілу ніч не заснув на чатах. Аж то перед світом чує, щось хропе та ломиться в садок. Дивиться хлопець, а то веприк з лісу – полум’ям дише, ‘клами землю пише, копитами загрібає, хвостом слід замітає. Стрілив хлопець та й забив веприка враз. Тільки менший брат стрілив, то старший прокинувся, бачить – веприк вже забитий; так йому заздрісно стало, що вже тепер батько на меншого садок запише, – узяв та й забив брата з своєї стрільби, поховав його в полі при дорозі, а сам поніс веприка додому.

– А де ж брат? – питає батько.

– Брата, – каже син, – оцей веприк розірвав, то я веприка застрілив, а братового тіла не знайшов.

Заплакали старі, батько в плач, мати в голос. Став їх старший син потішати та так придобрився, що батько йому ще за життя і хату, й обійстя віддав, аби він їх, старих, при собі до смерті тримав.

А над забитим братом в полі при дорозі виросла калина, та така хороша, аж гочі бере, літо й зиму на ній і лист, і цвіт, і ягідки, все разом.

Їдуть якось тим шляхом чумаки та дивуються:

– Що то воно за калина така дивна?

А їден вирізав гілку, зробив сопілку, сів собі на воза, їде та й грає, а сопілка йому людським голосом співає, словами промовляє:

Помалу-малу, чумаче, грай,

не врази ж мого серденька вкрай!

Брат мене вбив, в землю зарив

за того веприка, що в саду рив.

Злякався чумак, хотів ту сопілку викинути, а товариші кажуть:

– Не кидай, треба людей попитати, може, хто скаже, проти чого воно.

Доїхали до села, до крайньої хати, поспросились на ніч, там їх прийняли, ще й вечеряти запросили. Сидять вони, вечеряють та про те диво розказують, що яка то дивна у них сопілка з теї калини, що росте при дорозі:

– Ось нате, господарю, хоч самі заграйте.

Узяв старий господар сопілку, заграв, а вона до нього людським голосом співає, словами промовляє:

Помалу-малу, батеньку, грай,

не врази ж мого серденька вкрай!

Брат мене вбив, в землю зарив

за того веприка, що в саду рив.

– Що воно таке? – каже господар. – Ану-но ще ти, стара, заграй!

Узяла стара господиня сопілку, а вона й до неї:

Помалу-малу, матінко, грай,

не врази ж мого серденька вкрай!

Брат мене вбив, в землю зарив

за того веприка, що в саду рив.

Тоді старий до сина:

– Тепер ти грай.

Той не хоче:

– Чи я малий у дудочку грати?

Та батько таки примусив. Тільки то молодий господар сопілку до губи притулив, а вона як заквилить:

Помалу-малу, братику, грай,

не врази ж мого серденька вкрай!

Ти ж мене вбив, в землю зарив

за того веприка, що в саду рив.

Тут батько до сина:

– Признавайся, що ти брата вбив!

Той і признався, бо вже не було куди. Прогнав його батько геть з очей, а сам зостався з старою сиротами віку доживати.

А калина та, мабуть, і досі цвіте...
 

Варіанти:

1) Манжура И.И. Сказки, пословицы и т. п. – Сборник Харьковского историко-филологического общества, т. 2, вып. 2, с. 58.

2) Кулиш, с. 20.

Одміна мелодії : Рубец216, № 208.

Близький до нашого варіант мелодії взяв за тему М. В. Лисенко до своєї сюїти (Suite en G sur les Thèmes de l’Ukraine, № 2, Couranta, ap. 2).

Місце запису : Звягель

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 119 – 121.

Примітка К. Квітки (Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К. : 1918 р., ч. 2, с. 223) : «Близькі варіанти мелодії: 1) записаний Опанасом Марковичем в артиклі Серова «Музыка южнор. песен» («Основа», 1861, p., № 4, 100 – 101, передрукований у Рубец100, № 58, і Рубец216, № 218) і 2) взятий Лисенком за тему куранти в Suite en 9 sur les thèmes de l’Ukraine. Інша мелодія: Kolberg. Chelm, t. 2, s. 98 – 101. Варіанти казки без нот: Кулиш, т. 2, с. 20; Манжура в Сб. харьк. ист.-фил. общ., II, 2, с. 58».

Фольклорні записи

Перший | Попередній | Перелік | Наступний | Останній