Вірші / поза збірками

Не всі мої квітки пішли з тобою

В сирую землю, дощ її змочив,

Ту землю, дощ, мій друже, а не сльози.

Я сліз моїх в могилу не лила,

Я кинула в могилу тільки квіти,

Усі ті квіти, що мені дала

Скупа весна твого скупого краю,

Але не всі мої квітки сховались

В сирую землю, бо не все пішло

В могилу, ні, не все, що я любила.

Уста говорять: так, ніколи, більш ніколи!

А серце їм не вірить: чи даремне ж

В мені бринить струна вічно тремтяча?

Бринить, як любий голос той, що став без гуку

Ще за життя, – він став без гуку

В житті, але не в пам'яті моїй,

Не в серці, ні, бринить, бринить той голос,

У кождий час, у кождую хвилину.

Чи я сміюсь, чи плачу, він говорить:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи хто мені стискає дружньо руку,

Чи я проваджу з ким розмову любу,

Чи поцілунок на устах озветься,

Струна бринить, немов луна далека:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи я спущусь в глибінь прозору мрії,

Де постаті леліють ясні й темні,

Незнані й знані, і наводять чари,

І душу опановують, – все голос промовляє:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи сон мені склепить палкії очі,

Розмарені, утомлені від мрії,

То крізь важкі ворожії сновиддя

Бринить струна тужливим, дивним співом:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

І кожний раз на голос того співу

Із мого серця квіти виростають,

Оті, що ти не вмів зірвати за життя,

Що ти не взяв з собою у могилу,

Нехай живуть, нехай жалобу красять

Кривавими рубінами, нехай

Тремтять, як голос той, що промовляє:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Kimpolung. 7.06.1901

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 386 – 387.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п'яти томах, т. 1, стор. 466 – 467.

Автограф – ІЛІШ, ф. 2, № 687.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

Основна редакція