Вірші / поза збірками

Королівна

– Королівно, ясна панно,

ви себе навік згубили!

Що з'єднало вас зо мною,

вбогим лицарем без спадку?

– Мій лицарю, любий пане,

се мені гірка образа, –

я ж не звикла продавати

свого серця за червінці!

– Королівно, ясна панно,

стану вашому належить

багряниця і корона,

а не ся буденна одіж.

– Мій лицарю, любий пане,

та невже я вам миліша

в багряниці та короні,

ніж у простих темних шатах?

– Королівно, ясна панно,

я зовсім безславний лицар,

бо від зрадницької зброї

умираю вдома, в ліжку.

– Мій лицарю, любий пане,

хай впаде за зраду сором,

слави ж маєте доволі:

ви обранець королівни.

– Королівно, ясна панно,

чує серце, що загину, –

хто ж вас буде боронити

від неслави, поговору?

– Мій лицарю, любий пане,

не боюсь я поговору, –

все чиню по власній волі,

бо на те я королівна.

– Королівно, ясна панно,

тяжко буде вам дивитись,

як мене ховати будуть

простим звичаєм, непишно.

– Ой лицарю, любий пане!

Не вражайте мого серця!

Що мені по всіх пишнотах,

якби мала вас ховати?

– Королівно, ясна панно,

заклинаю вас коханням,

майте гідність і в жалобі,

як належить королівні.

– Мій лицарю, любий пане,

нащо сі страшні закляття?

Се ж найгірше в світі лихо –

непрозора, горда туга…

* * *

У сільській убогій церкві

грають Requiem органи,

хор голосить Miserere,

люд зітхає De profundis.

В домовині труп лицарський,

біля нього королівна

стала тихо та поважно,

мов до шлюбу наречена.

Не тремтить серпанок чорний,

що вкрива її обличчя,

і горить спокійним світлом

у руці воскова свічка.

По кутках дівчата плачуть,

а в юрбі йдуть поговори:

«Он ота його кохала…»

«Он ота вінка втеряла…»

«Он ота босоніж бігла

і ловила за стремена…»

«Хто ж ота, що стала поруч

коло гробу?» – «Королівна».

* * *

У палаті королівській

темний смуток і тривога

серед челяді двірської, –

щось король сьогодні гнівний:

очі мечуть стріли гострі,

гучно брязкають остроги,

руки стиснулися міцно

на хресті злотистім шпаги.

На порозі паж маленький

став наляканий, несмілий

і промовив ледве чутно:

«Ясна панна там чекає…»

Твердим голосом відмовив

гнівний владар: «Що ж, хай прийде,

хай почує привселюдно

від отця свого прокляття».

Ще не встиг король скінчити

слів безжалісних, недобрих,

як в юрмі загомоніло:

«Гей, дорогу королівні!»

Поміж лицарів блискучих,

поміж дам препишно вбраних

королівна йде поволі

у буденних чорних шатах,

без серпанку й покривала,

з непокритою косою;

не спуска очей журливих,

не схиля блідого чола.

Затаїло дух лицарство,

пишні дами всі поблідли,

ждуть, мов грому серед бурі,

королівського прокляття.

Але що се? тихо й смутно

забринів старечий голос:

«Ти прийшла, кохана доню?

Сядь, спочинь, моя дитино…»

Ледве вчула королівна

ту лагідну, тиху мову,

затремтіла вся і впала,

мов росиночка, додолу.

Мов росинка, що холодна

та бліда трималась довго,

цілу ніч на верховітті,

поки сонце не пригріло…

У палати королівські

загостили жаль і туга, –

се були найвищі гості,

та прийшли без етикети.

20.06.1901, Кімполунг

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 266 – 269.

Вперше надруковано в журн. «Рідний край», 1912, № 5, стор. 5 – 8.

Автограф – ІЛІШ, ф. 2, № 731 (чорновий), та № 730 (чистовий).

Датується за автографом.

Подається за першодруком.

Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Пам'яті Сергія Мержинського

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання