Вірші / збірка «Відгуки»

Хвилини

[5]

Минаю я, було, долини, й гори,

і моря гучного непевнії простори,

чужі краї обступлять навкруги,

захопить ніч; на горах чорні тіні,

на морі хвилі, тумани в долині

здаються наче справді вороги.

І серце, хоч і звикле до блукання,

до чужини, до вічного змагання,

чогось, бувало, плаче в тій порі,

немов дитина, в темряві забута,

немов людина, у тюрму замкнута,

аж поки очі не знайдуть зорі, –

тоді затихне плач… І я дивую,

чим серце втішилось? – що золотую

маленьку цяточку вгорі знайшло?

Та що ж йому по тім далекім світі?

Він, може, сам давно погас в блакиті,

поки сюди те проміння дійшло,

погас отак, як тії мрії перші,

як молоді думки, давно померші,

що розбудили вперше дух в мені…

Так що ж! нехай те все давно минуло,

а серце любить, поки не заснуло

те світло, що живе і без зорі.

Кімполунг, 20.06.1901

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 200 – 201.

Відгуки

Перший вірш | Попередній вірш | Зміст | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання