Вірші / поза збірками

Ой я постреляна, порубана словами,

душа моя на рани знемагає,

неначе стрілами і гострими мечами,

мене його рука здалека досягає.

Ой ви, слова, страшна, двусічна зброє,

спиніться, дайте спокій на хвилинку,

уже ж ми в серце ранені обоє,

хоч я не стала з ним до поєдинку.

Не стала я, ой ні, додолу впала,

мої слова не зброя, а ридання,

я вилила усе, що в серці мала,

стлумила тільки се одно благання:

«Добий мене, дай згинути одразу!»

Ох, як сей поклик з серця поривався,

та знала я, що тим завдам уразу,

і змовкла я, і голос мій порвався,

і заніміло серце. Краща доля

була тим лицарям, з сідельця збитим, –

по праву давньому була їм щира воля

гукнути: «Вбий мене!»… і – бути вбитим.

S.-Remo, 17.12.1901

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 276.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, стор. 26.

Автограф – ІЛІШ, ф. 2, № 691.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання