Вірші / поза збірками

Люди бояться вночі кладовища,

жаских казок і непевних примар,

страшно і вдень їм сумних катафалків,

чорної ризи, і ладану, й мар.

Я не боюся того, тільки смутно

поглядом поїзд сумний проведу;

любії тіні мене проводжають

в час, коли я з кладовища іду…

Спогад живий до живої говорить,

мертва могила над смертю мовчить,

і про страшну таємницю під нею

голос похованих в ній не кричить.

Я не боюся – мовчазна могила

нам не з'ясує, що діється в ній.

Вас я боюся, ви, труни живії

мрій наших спільних, любові, надій.

Вас я боюся – ви, зрадники-друзі.

Тільки не ваших ворожих речей,

я не боюся погроз і докорів,

ні, я боюсь ваших любих очей,

голосу вашого милого страшно,

рухів, обличчів, таких чарівних,

все, що в душі вашій діється скрито,

вчую я вмить, прочитаю по них.

Раптом побачу спотворені мрії,

мертві надії, зотлілу любов,

мертва душа гляне в очі марою,

в жилах мені заморозить всю кров.

Мертва душа буде жаско мовчати,

а заговорить могила жива…

Я не боюся вночі кладовища,

але страшні мені й вдень ті слова…

15.08.1904

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 309.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, с. 42.

Автограф – ІЛІШ, Ф. 2, № 679. В автографі після рядка «в час, коли я з кладовища іду» викреслено 10 рядків.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання